|
Мораль (лат. moralis – моральний, від mores – звичаї) – система загальних правил поведінки людини (соціальних норм), заснованих на співвідношенні критеріїв добра і зла, порядності й непорядності, людяності та жорстокості. Одночасно мораль є одним із дієвих засобів регулювання діяльності людини.
Мораль охоплює погляди та почуття, життєві орієнтири та принципи, цілі та мотиви вчинків і відносин, проводячи межу між добром і злом, милосердям і жорстокістю, честю та безчестям, нормою та ненормальністю.
Сьогодні правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль встановлює Закон України "Про захист суспільної моралі".
Відповідно до частини другої статті 5 вказаного Закону основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:
- формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;
- недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;
- впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;
- підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;
- заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;
- встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;
- приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі [1].
Водночас сьогодні склалася ситуація, коли існуючі способи правового регулювання зазначених суспільних відносин не є ефективними, про що свідчать як чисельні повідомлення засобів масової інформації так і наші спостереження громадськості, як незалежних споживачів інформаційної продукції.
При підготовці даної статті були використані напрацювання вітчизняних та російських теоретиків у галузі захисту суспільної моралі, а саме: А. Бохонька, Л. Вавілова, І. Вашкевича, І. Гавриленка, С. Кочояна, Т. Шевченка та інших.
Метою статті є дослідження сучасного стану правового регулювання суспільних відносин щодо розповсюдження інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, обґрунтування необхідності вдосконалення системи відповідного правового регулювання та розробка практичних рекомендацій щодо реформування в цієї частини інформаційного законодавства.
Розвинуті країни ще з давніх часів намагались врегулювати поведінку своїх громадян таким чином, щоб попередити будь-які спроби приниження їх честі та гідності.
Наприклад, в Аргентині існував спеціально уповноважений орган державної влади, до повноважень якого належало визначення переліку танцювальних рухів, які можна було застосовувати під час виконання танцю "танго". Рішення зазначеного органу мали нормативно-правовий характер.
У Великобританії ще з 1959 року існує закон про публікації непристойного матеріалу.
Цікавим для дослідження та застосування під час нормотворчої діяльності є спосіб правового регулювання порушеного питання у Російській Федерації. Так, стаття 242 Кримінального кодексу Російської Федерації містить санкції за незаконне розповсюдження порнографічних матеріалів або предметів. Водночас російським законодавцем не передбачено визначення поняття "законне розповсюдження порнографічних матеріалів або предметів", що фактично унеможливлює притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні відповідних злочинів.
З огляду на досвід зарубіжних країн, спробуємо розглянути ситуацію, що склалася в Україні навколо правового регулювання суспільних відносин стосовно розповсюдження інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль.
Окремим питанням, на якому найчастіше загострюється увага, є заборона трансляції на телеканалах України фільмів та телепередач, які пропагують насилля.
Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 цього Закону відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення несуть телерадіоорганізації, провайдери програмної послуги, їх керівники та працівники, інші суб’єкти господарської діяльності, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Винні в порушеннях несуть цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.
Міру відповідальності та відповідні санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлює суд. У визначених цим Законом випадках санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюються Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.
Абзацом тринадцятим статті 13 Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" встановлено, що Національна рада здійснює офіційний моніторинг телерадіопрограм.
Одночасно згідно з пунктом "в" частини п’ятої статті 37 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" Національна рада може звертатися до суду про анулювання ліцензії на мовлення на підставі факту невиконання розпоряджень про усунення порушень законодавства та ліцензійних вимог.
Відповідно до пункту 1 Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 року № 294), з метою регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів запроваджено Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі – прокатне посвідчення).
Крім того, згідно з пунктом 7 вказаного Положення Держкіно присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення.
Під час державної реєстрації для кожного фільму встановлюється один з індексів, що визначає глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження та демонстрування фільму.
Підпунктом "в" пункту 8 Положення встановлено, що демонстрування фільмів телерадіоорганізаціями здійснюється за умови попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач перед початком демонстрування фільму та додержання встановленого часу його демонстрування.
Відповідно до абзацу шостого пункту 22 зазначеного Положення контроль за виконанням вимог цього Положення, умов розповсюдження і демонстрування, передбачених прокатним посвідченням, щодо дотримання вимог Закону України "Про захист суспільної моралі" здійснює Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі (далі – Національна комісія).
Враховуючи наведене, можна дійти висновку, що на рівні законодавства питання заборони трансляції на телеканалах України фільмів та телепередач, які пропагують насилля, достатньо врегульоване.
Проте, трапляються непоодинокі випадки порушень зазначених норм. На нашу думку, це можна пояснити відсутністю систематичного притягнення до відповідальності винних у розповсюдженні інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль.
Позитивним прикладом попередження негативного впливу інформаційної продукції на суспільну мораль в Україні є "самоконтроль" телекомпаній. Зазначене можна проілюструвати наступним прикладом.
ЗАТ "Телекомпанія ТЕТ" перед трансляцією в ефірі телевізійних програм "Вікна" з Дмитром Нагієвим" самостійно здійснює перевірку змісту телепрограм на відповідність вимогам Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та Закону України "Про захист суспільної моралі". У випадку, коли зміст зазначених програм не відповідає вимогам вказаних Законів, вказана телерадіоорганізація здійснює редагування таких програм або не допускає трансляцію таких програм в ефірі.
Неабияку увагу викликає питання застосування існуючої системи оцінювання теле- і кінопродукції для показу на загальнонаціональних та місцевих телевізійних каналах, а також встановлення чітких критеріїв, що застосовуються під час проведення експертизи фільмів на предмет наявності в них сцен порнографічного, сексуального чи еротичного характеру.
Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про захист суспільної моралі" критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв.
Згідно з підпунктом 25 пункту 4 Положення про Міністерство культури і туризму України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1566, МКТ відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, визначає критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер. Проте таких критеріїв визначено не було.
Статтею 13 Закону України "Про захист суспільної моралі" встановлено порядок і умови публічної демонстрації продукції, що містить елементи еротики, засобами масової інформації.
Згідно з частинами другою та шостою цієї статті Закону аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру, з елементами еротики, підлягає оцінці Національною комісією.
Час публічного показу, публічного сповіщення фільмів еротичного чи сексуального характеру, щодо яких встановлені певні обмеження глядацької аудиторії, визначаються умовами їх демонстрування відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.
Відповідно до абзацу шостого пункту 22 цього Положення контроль за виконанням вимог цього Положення, умов розповсюдження і демонстрування, передбачених прокатним посвідченням, щодо дотримання вимог Закону України "Про захист суспільної моралі" здійснює Національна комісія.
Відповідно до частин першої та третьої статті 17 Закону України "Про захист суспільної моралі" Національна комісія була створена з метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії.
Рішення Національної комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для розгляду центральними і місцевими органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а також фізичними та юридичними особами.
Рішенням Національної комісії від 20 лютого 2007 року затверджено Критерії віднесення друкованої, аудіовізуальної, електронної та іншої продукції, в тому числі реклами, а також переданих та отриманих по комунікаційних лініях повідомлень та матеріалів до розряду порнографічної або еротичної продукції.
На думку провідного вітчизняного спеціаліста в галузі медіа права Тараса Шевченка, цілком зрозуміло, що такі засоби регулювання були взяті з практики інших країн (деякі аналогії можна провести, наприклад, з Великобританією та США), проте, головною різницею є те, що в зазначених країнах таке регулювання застосовується до дозволеної порнографії. Намагання ж застосувати ті ж самі правила до еротики навряд чи може вважати виправданими [2].
У зв’язку з цим вирішення питання застосування існуючої системи оцінювання теле- і кінопродукції для показу на загальнонаціональних та місцевих телевізійних каналах, а також встановлення чітких критеріїв, що застосовуються під час проведення експертизи фільмів на предмет наявності в них сцен порнографічного, сексуального чи еротичного характеру, вбачається шляхом перегляду зазначених нормативно-правових актів та внесення до них змін в частині визначення органу, який має встановлювати критерії віднесення продукції до такої, що має сексуальний, еротичний чи порнографічний характер.
Наступне цікаве питання, на якому доречно зупинитися – контроль за виконанням законодавства про захист суспільної моралі. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про захист суспільної моралі" державний нагляд за додержанням вимог цього Закону та чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції здійснюють Міністерство культури і туризму України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство юстиції України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, Державна митна служба України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна комісія.
Крім того, Національна комісія формується з провідних діячів культури, мистецтва, науки і освіти, психіатрів, сексопатологів, фахівців у галузі інформації та інших, які рекомендуються для участі у роботі Національної комісії установами і організаціями, в яких вони працюють.
Чисельність і персональний склад Національної комісії та положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням її голови. Термін повноважень членів Національної комісії – 5 років.
Члени Національної комісії не можуть бути засновниками (співзасновниками) чи мати фінансову зацікавленість у жодному засобі масової інформації чи телерадіокомпанії.
Члени Національної комісії обирають із свого складу голову Національної комісії та його заступників.
Голова та його заступники працюють у Національній комісії на постійній основі, решта членів Національної комісії – на громадських засадах.
Таким чином існує правова колізія в частині призначення членів Національної комісії. Чисельність і склад комісії затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням голови комісії, а голову обирають зі свого складу члени комісії.
Тобто, доки немає голови, він не може запропонувати кандидатури членів, а доки немає членів – неможливо обрати голову.
Не звертаючи увагу на це, одинадцятого червня 2008 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 835-р затвердив новий склад Національної комісії. До складу Національної комісії, який майже повністю оновився, увійшли 25 членів (із них 13 – за згодою).
Зі складом Національної комісії можна ознайомитись за електронною адресою: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=835-2008-%F0
Рішенням Національної комісії від 23 червня 2008 року задекларовано, що питання захисту суспільної моралі та морального здоров’я громадянського суспільства, недопущення пропаганди расової і національної ворожнечі, фашизму і неофашизму, неповаги до національних та релігійних святинь, образи нації чи особи за національною ознакою, пропаганди наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, а також боротьба з приниженням гідності і честі особистості та боротьба проти розповсюдження порнографії і насильства є конституційним обов’язком держави та складовими захисту національної безпеки України.
З огляду на наведене, серед першочергових заходів, спрямованих на захист суспільства від розповсюдження інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, можна визначити:
– уточнення повноважень Національної комісії;
– удосконалення порядку призначення членів Національної комісії;
– визначення органу, який має встановлювати критерії віднесення продукції до такої, що має сексуальний, еротичний чи порнографічний характер;
– притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства в сфері захисту суспільної моралі.
До актів, які необхідно враховувати при реформуванні інформаційного законодавства щодо захисту суспільної моралі можна віднести Рекомендації Ради Європи "Про принципи поширення відеозаписів насильницького, жорстокого чи порнографічного змісту", ухвалену Комітетом Міністрів 27 квітня 1989 року на 425-му засіданні заступників міністрів за № R (89)7, та "Засоби масової інформації та сприяння культурі терпимості", ухвалену Комітетом Міністрів 30 жовтня 1997 року на 607-му засіданні заступників міністрів за № R (97)21 [4, C. 91-93; 129-132].
На нашу думку, зазначене вище підлягає обов’язковому врахуванню під час законотворчої діяльності, що в подальшому сприятиме вдосконаленню інформаційного законодавства.
|